Завіса впала... Гаснуть рампи...
Вже пролунав останній монолог...
Зникають декорації і штампи...
Кінець вистави під назвою "УДВОХ".
Глядач останній покидає залу,
Театр душ порожній і німий.
Актори все сказали і зіграли...
І ти ідеш... холодний і чужий.
Розносить вітер клаптики афіши,
На ній - щасливі, люблячі серця.
Душа болить, та я забути мушу,
Бо твоя гра добігла до кінця.
нажаль зараз так мало справжніх відчуттів і так багато фальші й гри, що я вже не дивуюсь таким віршам, хоча і сам бувало надівав я маску та грав в театрі свою роль. Але знайшовши своє щастя у коханні не повертаюся до нього більше. А вірш прекрасний і чудовий)
Рижулька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваш комент абсолютно не відповідає ніку - і зовсім Ви не жадні. Дякую. Рада бачити.
Завіса впала... І актори маски
Зняли, змивають втоми грим...
Я так давно твою кохала казку,
А ти пішов...Життєвий пілігрим...
Завіса впала... І клубами пилу
Покрила півсвідомі почуття...
Здається,із нас двох лиш я любила...
Здається, ця завіса- мить життя...
Сподіваюсь, Ви не проти експромтів?
Рижулька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Звичайно, ні, Любонько. Ваш експромт неймовірно гарний - чудова окрема поезія. Приємно, що завітали. Заходьте, завжди рада Вас бачити.
І для чого нам гра? Хай краще все буде по бажанню і з щирістю...Без них і гра - не цікава... навіть не шкода...бо буде краще Актор звільнив місце для героя життя
Рижулька відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Рада бачити. 
Актор звільнив місце для героя життя 
