Епіграф:
Бідний бродяга бродвеєм бродив
бідний бродяга байдики бив.
Ви чули якось після бою тишу?
Коли солдати плачуть у окопах.
Воістину, чекання смертю дише!
Усе закінчилось, комдив махнув рукою.
Як, хтось сьогодні не прийде до-дому?
І ти дізнаєшся сто сорок днів по-тому.
Та зараз рік давно не "сорок перший"
і в твоїм ліжку я вже раз не перший.
Війну ти почала, та виграти не сміла,
я лиш зриваю сливу, коли вона доспіла.
На полі бою нашім локації мінялись:
почалось все на кухні, нехай-бо їй і грець!
Ти борщ недоварила, на стіл розлив я каву,
і ми, красива пара, як діамант в оправу
попробувала влізти у сварку, в сам кінець.
Тоді й зіткнулись раптом не танки й не солдати,
але слова болючі: воюємо ж без жертв!
Тарілки літаками, подушки- наші лати!
"Я скільки років маю сидіти без зарплати?"
Кричала войовничо, розбивши серце вщерть.
На фронт північний вирушив без жодних я пожертв.
Але й солдати мужні, та все-одно здаються,
а ти трималась довго- поставим монумент.
"Найкращій, любій, милій! З тобою одружуся."
Отримай золоте колечко на презент
"А зараз, моя люба, підпишем перемир'я,
від нині і навіки- живемо разом. Так!"
"І, може, не романтик, і не найрозумніший,
але твоїм я буду." "Миритись ти мастак!"