Вони відпливали – два кораблі.
Ми плакали. Плакало небо,
І віття ридало золотом сліз:
Так треба…
У парі – крізь море рідних сердець –
Востаннє – Микола та Віра.
Усе. Доспівали. Згасли. Кінець.
Не вірю!
Зійтись, пом’янути – давній закон.
Дві чарки, накриті окрайцями.
І тужить сирітка-акордеон
За пальцями…
…Знов бабине літо світом літа.
По Набережній – ходить осінь.
Уже відболіло. Стерлось: літа.
Так просто…
Вони відгоріли? – Ні, не вони.
Вдивляйтеся: зорями зблиснуть,
Коли переллється подих весни
У пісню.
22.10.2007
