З високих гір ховається долина,
захована в красі природи
там неподалік стоїть хатина,
а в ній панує тиша-спокій.
Убога-глиняна,
вкрита дахом із соломи,
тут живе старий жебрак
забутий усіма. Непотріб він нікому.
Він ріс без мами-й-батька
ніколи в очі їх не бачив, вічний сирота
душа не чула що життя це казка,
лише у серці сильна віра у Христа.
Босоніж шукає місце своє в світі,
та часто ноги заливає кров
напевне всім по іншому у небі сонце світить,
скільки марно часу вже пройшло.
Дертий одяг тіло ледь ховає,
інколи в хатині чути сльози...
Ключі до щастя днями підбирає,
і колять в душу шипи-рози.
Світ давно уже ховаєтся,
від жадібно-похмурених людей
одинаково усе від юності до старості,
співає Дежа Вю холодна ніч та теплий день.
Розвіяв вітер, ті дитячі мрії.
Будовані іще малим, тепер даремні,
даремно грати на великій сцені.
Музику писав коли на дворі було темно.
Наділений талантом
йому цінніший дар за діаманти.
Сивиною голову житя покрило,
Всевишній дай же сили!
Ранком торбу кволо кидає на плечі
дорогою на ярмарок моливсь
спасибі Господи!!! "За день", "За вечір"!!!
Захисти Нас Захисти!!!.
Народ є добрий а є злий!!,
Хто розуміє - той кидає
І благословляє молячись-старий,
а серце в грудях стогне-та-ридає.
В очах у нього гордості ні крихти,
сидить біля Костьолу.
І підкрадаєтся до нього хтось-так-тихо.
І просить: - Беріть дідусю!!!.
Тягне малечі рука морозиво.
Дитячим голосом дитя старого,
щедро просить.
- Мені ще купить моя Мамуся.
Тоді з очей його
покапали солоні сльзи.
Мала не мала ні копійчини
та в неї вже є добре серце,
і щедро буде житись цій людині
що вже змалку відчинила Богу дверці.
І скільки того дня люди грошей некидали,
вони не були так жадані
як ласощі дитини,
обняв старенькими руками
та поглянув на глибоке небо синє.
Мале побігло до родини
a старець іще сидів,
і рученятами махало із машини
старому світ осінню розцвів.
Та наступав вже вечір
і рідко хто вже кидав в капелюх,
ховалась у домівки вже малеча
та непомітним ставав рух.
Старець зайшов до середини храму
хоча і втомлений та на душі так легко,
ледь пересуваючи ногами
кинув гроші на пожертву.
За тих у кого замість серця камінь
впавши наколіна в Церкві. Помоливсь.
І зі скрипом двері зачинив.
Бож довга дорого іще його чекає,
потрохи меншало народу за ним
Хто йде а хто кудись поспішає...
Старий жебрак не мав нічого,
одягнений в лахміття
з малку у карманах віє вітер,
він один у світі,
з чистою душею.
Летять ті гуси роки,
вкриті змошками старого щоки.
А він сидить і досі,
на східцях Костьолу щиро просить...
Доля це велике поле,
у житті приносить безліч болю!!!
28 січня 2011 року...
