28.04.2013
Сидиш за столиком навпроти
І погляд в бік відводиш,
Так склалось,треба для роботи,
Цей час зі мною ти проводиш.
Забуваємо все, що було між нами,
Змурувавши уявну стіну,
Лише зрідка перекидаємось словами,
Щоб порушити безслівну тишину.
А ще не так давно
Нам на розмови часу не хватало,
Тоді я думав, що ось воно,
Щастя, якого мені бракувало.
Та не склалось. Помилився.
Не було це кохання,
Тобою просто захопився,
Щоб задовольнити свої бажання.
Ти сидиш і дивись в пустоту,
А я насолоджуюсь тобою,
Ще б душевну красоту…
Хоч мить побудь собою.
І ось ти зняла маску,
На обличчі усмішка сіяє,
Проявила ніжність, ласку,
Але почуттів уже немає.
В пам’яті спогади в спливають,
Щоразу їх менше стає,
Не чіткі вони уже бувають,
Але ще щось є…
Не чіткі спогади, а ще є ти,
Та цього замало, щоб воскресли почуття.
Замало твоєї красоти,
Щоб присвятив тобі життя.
