Тишину я полюбила.
До самотності привикла.
Де поділись тії крила?
Що і радість з ними зникла.
З сонцем разом не радію.
Плачу- поряд із дощем.
Мрію лиш свою лелію.
Сенс втрачаю,з кожним днем.
Найчарівніше в житті.
Лише вітер і пісні.
Вітер,бо він біль здуває.
Пісня - спокій залишає.
Я б пірнула в свою душу.
Скільки ж ран болючих там?
Я у глиб заглянуть мушу.
Й все ж побачити той шрам.
Болю струм там вічно ллється.
До безсилля його крає.
Це від цього серце б"ється,
що аж світ весь завмирає?
Вище носика! 
