Примарилось мені,
що я літав у сні,
а підо мною, у пітьмі
величного міста вогні.
_______________________________
Ржаві, закинуті глобуса осі,
лякають ще більше, ніж осінь...
Величні споруди
зникають, як люди.
Мертві міста,
що будувались на віки.
Закарбовані слова
на граніті на роки.
І один момент,
що все забрав.
Раз! - і вмить їх зруйнував.
Повалив додолу,
обдряпав стіни,
цегла лежить на землі.
Будували їх сумлінно.
А вітри нещадні.
Тихий скрип. Десь брами плачуть.
Виють пси бродячі.
Висохла трава.
Нема. Нікого там нема.
У повітрі дивний запах.
Ніби оглянешся і ще побачиш
автобус,
що везе людей, дітей,
і душі, і тін́ей.
Усе на славу. Було тоді.
Тепер в багатті. І у воді.
Підтоплені тунелі,
закинуті оселі.
Поля - сухі пустелі.
І там не смерть вже.
Але й життя нема.
Лиш скрип воріт.
І вічна мла.
