Усе пройде. Не лишиться нічого,
Пройде життя за лічені роки.
Живемо, ніби якось випадково,
Й жуєм старі загойдані думки.
Хоч на дворі весна, весняні дні
Вже скоро відлетять у літні ночі.
А літня ніч промовить просто: «Ні»
Й погляне просто у осінні очі.
Злетить листок пожовклий від жалю,
Прийде мороз в віконнім візерунку.
В старій кімнаті я сльозу проллю
Та заховаю у січневу сумку.
Усе навкруг ще крутиться, гуляє,
Женеться полем вітер-дідуган.
А лютий свій відхід справляє
В весні не чути щоб собі доган.
Усе пройде. Не лишиться нічого,
Лиш пам'ять скаже, як було колись.
Згадаю мить дитинства свого
І смерті крикну гірко: «Озовись…».
