Підійшов вусань здоровий до студента Кості:
- Де, скажи, така адреса. Їду, хлопче, в гості.
Дядько ніби не старий ще, але вже з роками.
Сам червоний, круглий, моцний. Із двома сумками.
Кость на нього глянув знизу, ніби на примару.
Став, як стовп. Забув бідака, що спішить на пару.
- Бачу, ти не українець. – раптом каже дядько. –
Певно, мови не навчили рідні мати й батько?
- Як то я не українець? – той очима кліпа –
Просто трохи довго думав, що сказати, тіпа.
- Ти таки не українець! – каже дядько строго –
Бо немає в тебе, бачу, хлопче, головного!
Що для брата-українця найріднішим стало?
- Ну, калина, борщ, напевне. Або, може, сало?
- От! А де ж у тебе сало? – той регоче з Кості. –
Ти на себе глянь-но збоку, - тільки шкіра й кості!