Як мало пишеться віршів
Про наших кращих дідусів,
Що мудрість світла, спів весни
В долонях мужніх нам несли.
Що цю країну, що є сил -
З Донбасу до Карпатських гір,
Тих, що вугілля "На-гора!",
Що працювали у полях,
Простих і рідних - наших тат,
Не з фільма чувших звук гармат.
Вони б стояли три війни.
Ми - не такі вже, як вони.
Широкі душі і серця,
І поклик Воїна-Бійця
Несли в собі усе життя,
Не налякавшись небуття.
Ховаючи своїх братів,
Не дозволяючи собі
Нещадну біль ту відкривати,
Скупу сльозу з очей стирати.
Нас притискали до грудей,
Даруючи нових ідей.
І пахли спокоєм, теплом,
Свій захищаючи кордон.
В обіймах тих хотілось жити...
Ми любим вас, ми - ваші діти...
одруківка в 2-му рядку. не вистарчає часом серця, а часом через той плин життя не розумієм, не даємо батькам, дідусям, бабусям тієї уваги, любові і тепла...ДОБРЕ НАПИСАЛА!!!
Юліанка Бойчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
нє, то не описка, то помилка. Дякую. і дуже дякую)
тепер запомню)Спасибі, Ніночко.. 
