Ліс вечірній. Осіння тиша.
Вітер-князь лиш панує у ній.
А дерева цілують обличчя,
Листям, що вже летить в вишині.
Заховатись у килимі з клену.
Чути запах дощу, шум води,
Що фонтаном вирує до неба.
Вічно-сіре. Так хочу туди.
Хмари спокою все огортають,
Шелест листя шепоче казки,
Вітер-князь у обійми приймає...
Зовсім поруч мисливці пройшли.
Запах пороху... І неминучість... -
Цілим шлейфом лишає думки...
Поруч з лісом душі все байдуже.
Він у серце пускає струмки.
Це більше ніж дуже добре.Знаєш,хто маю освіту більш ближчу до творчості,у віршах шукають образи,рими я чомусь відчуваю Душу.Читала і була у лісі з тобою.Не зупиняйся,пиши сміливіше.ніколи не бійся помилитись
Юліанка Бойчук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я його дійсно душею писала, намагалась відтворити ті відчуття, щоб поділитись. Спасибі, що розділяєте...і за вашу підтримку окреме... Велике. Вона для мене дуже цінна. Зараз особливо
