"Ти…
перетворилася…
на осінь…"
Монолог скуйовдженої душі так і не знайшов вдалого співбесідника -слухача. Жовтневі піднесені емоції, що багріли позитивом, що давали крила, що літали, не мовчали…. Впали. Додолу.
Стою оголена перед Тобою… шукаю довкола крила. Та ні…зронила їх, зронила…чи обпалила власними табу. Тепер стою, мовчу, чекаю. Не відвертайся, чуєш? Не лети до нашої мети, не смій залишити мене зі зламаними крилами тут, серед сльотавої голодної осені! Адже Ти знаєш, що для мене значить голод!
Згадай наше ранкове мовчання, доки тіло не ковтне кавальчик хліба.
Згадай брак слів за вечерею, якщо день минув без порції несподіванок.
А знаєш як мене лякає слово «дієта»? Воно асоціюється з невиліковною хворобою, коли …
..хочеш бути красивою, стрункою, і не помічаєш у дзеркалі випуклих ребер, колін і всього решта, що не мало б бути випуклим;
…коли хочеш бути здоровою, обмежуєшся «Марією», кефіром і овочевим відваром, і незабаром забуваєш, що можна їсти щось набагато смачніше, бо дивна болячка вимагає дієти постійної, пожиттєвої і суттєвої.
А ще ж є дієта спілкування, фізичного кохання.
А знаєш, мені призначили депресанти, з префіксом «анти». Ні, не божевільна я, не лякайся.
Але зізнайся, що вже звик до перепадів мого настрою, переважно до його мінорного звучання, до мого постійного читання і мовчання.
А від сидіння в чотирьох стінах, від прогулянок книжками і вершкової кави крила не виростуть.
А за вікном осінь, яка минає, пролітає поодиноким листям. А моїм розсипаним намистом покотилися задуми по сходинках… покотилися вниз. І я за ними… вниз. Присіла, принишкла, як мишка, і забула, що довкола мене вирує життя. Ні, не те, що в думках, здогадках і загадках. Не те, яке бачу крізь призму тривоги. Там – дороги, на всі чотири сторони. І це набагато більший вибір, ніж той, який зараз переді мною: вгору чи вниз. Треба бути скрізь.
Ти якось сказав, що я сильна. І тому не пропонував свого плеча. Змовчав.
І це правда - я сильна і вільна.
Тільки поправ мені крила. І я буду красива, зваблива, щаслива.
На цьому досить! Я не дозволю собі сказати:
«Ти...
...перетворилася
...на осінь»
Таке одкровення... Твоя проза глибинна і емоційна, вона спонукає до роздумів і співпереживання твоїй ЛГ.
Оля Бреславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталочко. Я не люблю твори про осінь, а воно мені бере та й пишеться. Значить, це комусь потрібно, щоб розворушити роздуми, емоції А моя ЛГ - жінка емоційна