У моменти найбільшого напруження, в час, коли все або нічого, Україна дозволяє собі майдани. Тисячі людей з різних закутків нашої Вітчизни з’їжджаються в столицю, аби бути обдуреними. Для мене завше було загадкою те, звідки в наших земляків стільки терплячості та байдужості. Перша, мабуть, викликана бацилою рабства в нашому менталітеті, коли протягом століть ми гнули спини перед ким попало. Друга, багато страшніша, викликана власне такими майданами, де всі мрії та надії розбивалися вщент.
Традиція майдану насправді доволі давня. Ще за часів Київської Русі збиралися народні віче, де вирішувалися різноманітні питання, зокрема усунення чинного князя. Згодом цю традицію перейняло, власне, Військо Запорізьке, де за зраду інтересам нації та держави гетьман міг поплатитися своєю чубатою головою. І лише з приєднанням до Москви наша країна втратила раціональне розуміння того, що ж таке майдан! Хабарництво, провокації, безтолкові балачки, зрадництво – ці кліщі присмокталися до тіла Вкраїни, імунітет якої був не готовий до опору. Не було кому відстоювати державні інтереси, не було інтелігенції, яка могла б очолити та скерувати люд. Отак поступово народ перетворився на чернь, якій хотів лише «хліба та видовищ!»
Сучасна версія майдану нічим не різниться від попередньої (зразка 2004 року). Ті ж сотні тисяч людей, ті ж політичні прапори та гасла, те ж розчарування. Таке відчуття, що нові покоління українців приречені бути обведеними довкола пальця, позаяк наші пращури так нічого й не змінили. Вони не дали нам того, що найбільше потрібно новій генерації – чистого аркушу, з якого можна було б почати. Наша історія переписана не однією брудною рукою. Є там і варязький, і монгольський, і польський почерк; крапало чорнило й з російського пера… Лише поодинокі сторінки писані людьми, які були щиро любили свій народ, не використовували історію для маніпуляції свідомістю етносу.
Для конкретнішого розуміння ситуації наведімо декілька пунктів, які б пролили світло на те, що коїться нині в Києві, серці України.
1. Старі вітрила.
Таке враження, коли опозиція зібрала сто з гаком тисяч, то вона не знала, що з ними робити. Європейська площа тріщала по швам, не маючи змоги вмістити току кількість гніву, люті та любові водночас. Чаша була переповнена по вінця, здавалося ось-ось станеться революція, але – ні! Опозиція вирішила, навпаки всіх розділити, мовляв місця не вистачає, люди давайте розділимося. Море захвилювалося, розбурхалося й налетіло на старий дірявий фрегат, з якого втекли ще не всі щурі. Лишилися лише тріски й декілька «рабів», які зібравши вітрила лишилися на своєму. Молодь же перейшла на Майдан Незалежності, де одним з головних пунктів стало: «Жодної символіки!»
2. Антрепренер.
Після такого розвитку подій, майже в усіх областях України, були проведені схожі євромайдани. В одних містах вони були успішні, як-от Львів, Тернопіль, Рівне, в інших з успіхом на 180 градусів (Дніпропетровськ, Харків, Одеса). Київська влада стримано чекала подальшого розгортання сценарію. Поставало тільки питання чийого! Протягом 4 днів мітингувальників годували безкоштовними бутербродами, печивом, помаранчами, давали гарячий чай і мінералку. Працював пункт обігріву для людей, які замерзли. Звідки були взяті кошти? У соціальних мережах виникла думка про те, що це уряд США спонсорує майдан, аби підірвати потугу Януковича і Ко. Відповідно, знизити авторитет Росії. Лідери опозиції жодних коментарів не давали, та й взагалі з неділі їх майже не було видно серед людей. Де й чим вони займалися не відомо. Швидше за все вони зрозуміли факт, що народу набридли гнилі гасла й нікому не потрібні вказівки, тому вони змінили правила гри. Вони вирішили проводити аполітичний мітинг. Таким чином, уряд був загнаний у куток, оскільки не можна було вже кинути сотню, другу бійців беркуту й знести майдан, там вже не було явної політики.
3. Конферансьє.
Кидати гроші на народ просто так – це велика розкіш. Необхідно постійно тримати ситуацію на пульсі, керувати процесом. На сцені, в прямому значенні цього слова, з’являються Руслана та Хома, відомі українські виконавці. Руслана денно й ночно з народом на майдані, вона співає пісень, заводить публіку, аби та не сумувала, зачитує смс, де вона така молодчинка. Вона відлучається лише поспати, а тоді знову вертається в коло своїх людей. Невже 40-річній жінці немає чим зайнятися? Сім’я, робота тощо. Американських грошей вистачить на всіх.
4. Провокація.
Провокації проводилися з обох боків, як чинного уряду, так і опозиції. Янукович понаймав так званих «тітушок», які шастали майданом і вовкувато оглядали всіх присутніх. Щоправда, після інциденту біля Кабміну, вони дещо притихли. Не приємно, бачте, отримувати по пиці від людей. Хоча один випадок таки був, коли в переході біля стели Незалежності на гоп-стоп взяли хлопчину-мітингувальника зі Львова та його подругу. Першому розбили обличчя й поцупили рюкзак із документами та грошима, а також забрали мобільний телефон, друга обійшлася ляпасом та легким переляком.
У четвер 27 листопада стала відомі інформація, що невідомі особи набирають юнаків серед мітингувальників з метою проведення декількох бійок у різних місцях. Єдина різниця між цими «борцями» й «тітушками» була в тому, що опозиція платила менше.
5. Бовдури та нахлібники.
Соромно за людей, які прийшли на майдан аби потанцювати й поїсти дармової ковбаси. Тут вирішується доля нації, а вони «жарять» гопака й жують народний хліб так, що аж за вухами лящить. Кожному депутату треба було прикріпити такого «компаньйона», тоді б їхні писки одразу схудли. А щоб не було сумно, бовдури б їм витанцьовували й в груди себе били. І сміх і гріх.
6. Надія.
а) Після декількох безсонних діб бойовий дух людей таки почав падати. Влада всіма правдами й неправдами перешкоджала надходженню нових сил. Людей висаджували з маршруток, що йшли на Київ, квитків на потяг не було. Аж тут студенти зі столиці оголосили студентський страйк. Це була воістину велична картина, коли на майдан організовано прийшли 2.5 тисячі активістів з КМА на чолі з ректором Квітом, через півгодини долучилася така ж кількість студентів з КНУ ім. Т. Г. Шевченка. Площі катастрофічно не вистачало, але як кажуть: у тісноті, але без образ! Майдан було реанімовано.
б) Всесвітня спільнота ні на мить не перестає слідкувати за подіями, що розгортаються в Києві. Над нашими головами літають маленькі гелікоптери, ми усміхнено махаємо всій планеті, передаємо «привіт!». У Польщі, США, Німеччині люди виходять на демонстрації, закликаючи свій уряд вплинути на рішення ЄС з приводу затримки підписання Асоціації. На майдані присутні журналісти з Польщі, Грузії, Вірменії. У середу з промовою на підтримку мітингу виступала голова сейму Литви Лорета Граужинене. Тож доки ми потрібні Європі – ми не опустимо рук.
Прикро, що влада вже звикла використовувати народ. Шкода, що народ вже звик коритися владі! У зв’язку з тим, що інтелігенцію в Україні можна порахувати на пальцях двох рук, а якщо поставити за критерій справжню безкорисливу любов до Батьківщини, то й однієї руки вистачить, ми не маємо справжнього лідерства. Політика – бруд. Вона має не подвійне, а навіть потрійне дно. Нашому народу потрібен очільник, який вийде з його ж лона, буде вірним і щирим у своїх діях та закликах. Мирні методи не принесуть жодної користі, це підкріплено не одним прикладом з історії нашого краю. Козаччина, гайдамаччина, рух опришків – ось справжній зразок того, як треба змінювати своє життя, виборювати права та свободи, проте ніколи не треба забувати, що ми – люди, а в людях має бути щось та й святе!
Доки світова громада підтримує український народ, доти він буде боротися. Апогей народного руху припадає на 28-29 листопада, коли у Вільнюсі має бути підписана Асоціація про вступ до ЄС. Що нас чекає? Яке наше майбутнє? Все залежить від нас, тому, громадяни, не будьте пасивними й робіть свій вибір. Слава Україні!
Далі буде…
28.11.2013
ID:
463175
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.11.2013 22:28:13
© дата внесення змiн: 03.01.2014 21:57:11
автор: Олександр Подвишенний
Вкажіть причину вашої скарги
|
