Кам’яним серцем живеш серед
вітру і часу, тане дух під пильним
тиском поглядів і думок,
а я падаю снігом холодним
на сірість асфальтових печалей
мене врятує лиш твій крок…
По білому снігу, що ляже відбитком
в моїй душі, рідним рідним...
щось згадалося, ще не гидко
запертим в ніч та все ж вільним…
Крихтою залишусь на тілі твоєму
палаючим вуглЕм,
перейнятися б тобі моєму щему
пройнятися б моїм, приреченим плачем…
Загубилась без тебе назавжди,
розпилилась блукаючи на дорогах
не віриш в мене, а я правда,
знайди мене заради бога...