Хотіла йти та не змогла,
Летіти крил не мала,
Та доля мовби вся зі зла,
Своє лиш диктувала.
Повзти – не встала на коліна,
Ще гордість вона мала,
До серця пригортала сина,
Та сльози проливала.
А він злетів, а потім впав,
Довго летів униз,
Тоді геть крила обламав,
І гонор його зслиз.
Повз на колінах та дарма,
Вона не розуміла,
Так просто навіть не зі зла,
Знову в душу не впустила.
Досить знущань, поневірянь,
Здолала всі ті муки,
Вже годі їй отих страждань,
Потіха її внуки.
А він самотній залишився,
Та крилами махає,
Жалібно в небо подивився,
Там зграє відлітає.
Зима на серці і печаль,
Геть крига огорнула,
Довго стояв дивився в даль,
Самотність проковтнула.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/422-zleti-j-padinnya.html
