Він вмів писати. Так,
Але сказати - ні
І через це усе життя
Був наче у вогні:
Бо той вогонь палав в його думках,
Бо ті думки палили його серце,
І ліку не було отим думкам,
Так ніби безкінечні.
І тоді
Зібравши у міцний кулак
увесь свій сильний дух
Наважився оті слова в думках
сказати вслух.
І сталось те, чого він так боявся;
Невпевненість, може, сумнів в голосі закрався
І сміх навколо з того розпочався.
Він говорив, та сміх не припинявся.
І він замовк, й відразу зрозумів
Що не про те й не тим
розповісти хотів,
Що, замість того - плакати або радіти
Вони ж отих промов
не в змозі зрозуміти.
І він замовк. Надовго і напевно,
Але в його думках усе ж не стало темно
Бо світло бачив там,
де б́у́ло не впізнати.
Він знав, що марно...
Та продовжував писати.
