Так у мене повелося,
Як у Вас не знаю.
Добре б і мені жилося,
Та біда: всім серцем кохаю.
Не можу її забути,
Важко відпускати.
І як мені бути?
Вона йде, а я хочу кричати.
Хай знають всі. Буду кричати:
Чуєш мене, Аня, Аня, Аня,
Дозволь тебе кохати,
Подаруй своє кохання.
Ти не перша любов моя,
Та надіюся остання,
Всім серцем вірю я,
Чуєш мене, Аня, Аня, Аня.
Я пам’ятаю: ти з’явилась
Перед мною мов богиня.
І в снах така не снилась.
Але вся холодна, шкіра синя.
В обіймах зігріти намагався,
Ти здається теплішою
ставала.
Показалося. Хоча я й
старався.
І душа просила, і кричала.
Ти чомусь не вірила мені,
А може, із самого початку
гралась.
Ні! Не правда! Ні! Не вірю! Ні!
Невже ти весь час
прикидалась?
Невже не справжнє кохання,
Про яке я так багато
віршував?
Чуєш мене, Аня, Аня, Аня?
Та даремно все кричав…
