***
На станції життя
одна душа
спинилась одиноко спочивати,
світ роздивитись і про те згадати,
хто і для кого все це прикрашав,
з тих пір, як їй відкрилося буття,
яке не вберегли міські пенати.
***
Загадки світу – небо і людина,
що бозна де і на якому світі
була цим Зодчим створена із глини.
Та точно знаю, – Бог у тому місці,
з якого всесвіт видно, мов картину.
***
Коли покличуть, певно треба йти,
хоч і цікаво, хто без нас тут буде
не заздрити таким щасливим людям,
не в’янути, а квітнути й рости
і вірити в безсмертя, а не в чудо.
***
Багато є на світі дивини.
От українців – наче й не бувало,
хоч є і сало, й чорний хліб до сала,
яке так люблять браття і пани,
а їм все мало.
І без нас, а мало.
***
В багатстві барв земних простих речей
десь в задзеркаллі білий світ побачу.
Там в позолоті променів очей
твоя душа. Та не за нею плачу.
А разом з нею Господа молю,
аби навчив людину відрізнити
все золото усіх сезамів світу
від гіркоти сльозини з кришталю.
Коли невтішно десь ридають діти,
то як за кривду ближніх полюблю?
***
В кінці драбини бачу майбуття,
яке віки триватиме щасливо
на всіх щаблях.
Чому ж це неможливо
на цих найперших сходинках життя?
