*Не мої слова, але дуже сильні!
Немає "москалiв" мiж нас, нема
"бандерiв"
а є знедолений вкраiнський люд.
I є сiм'я - "мiжгiрських" ненажерiв,
захочуть - милують, а схочуть, то й уб'ють.
Брати зi Сходу, плачем разом з вами,
коли в копальнях вашi дiти мруть.
I серце розривається у мами,
в моєї мами, як на шахтах дзвони б'ють.
А батько твiй не може самокрутку
вiд трепету в руках одразу запалить.
А мiй в той час, сльозу ховає хутко,
бiда не в нас. Та в нас також болить...
З Донецька - ти, а я живу у Львовi,
приiдь у гостi, хлiбом подiлюсь.
Не страшно, що рiзниця є у словi,
я iншого, мiй братику боюсь.
Боюся тих, хто дiлить нас з тобою:
(в той час витесує гроби).
Боюся тих, хто кличе нас до бою,
мовляв, хай чубляться "презренные рабы."
У мене на столi лиш картоплина,
а ти, хто-зна, чи й вчора їв.
...Я вже не хочу, щоб моя родина,
й твоя також кормила упирiв!
Немає "москалiв" мiж нас, нема
"бандерiв,"
є Люди! є Вкраiна! Ти i Я!
I купка є "мiжгiрських" людожерiв,
то не вони... А ми - одна Сiм'я!
Автор: Оксана Максимишин-Корабель
