Кохання – це лиш одна щаслива мить,
Чи коли серця б’ються в унісон?
Проте це почуття, коли душа тремтить,
Коли дійсність для тебе, мов сон.
І знову, щось душу защемило,
І згадала давнє сильне і живе.
Закрутило руки в серце било,
До кінця вже загуло. Та невже?
Життя для мене уже не безмежне.
Не розрізняю, де вічність, а де мить.
Від емоцій серце стало залежне.
Час зупинився – усе стоїть!
Проте, загубив себе в потоці мрій,
Які були бурхливі, як ріка.
Багато покладав надій,
Але нажаль тебе нема!
