Чи маєш душу,ти, людино - читачу?
Чи знаєш де вона живе, в якім краю?
Чи в тихім закутку раю,
Чи гріється біля пекельного вогню?
Свою ж я душу стріла там,
Де не бажала б й ворогам.
Людей усіх косила пневмонія
А я, як люди, теж хворіла.
Лежу у ліжку лікарнянім.
Приймаю крапельницю рано.
Від втоми очі закриваю
І десь я вмить блукаю.
Поміж ярів,з туману,
По стежині
Веде мене кудись
Незнана сила.
Ось вхід в печеру, я не боюсь.
Низенько нахиляюсь,
Роблю я крок
І там - себе стрічаю.
Переді мною - я.
В очах зелених доброта.
Красива,усміхнена і мовчазна,
На бік заплетена коса.
Все розумію і без слів.
Іду за нею тихо в слід,
По східцях опускаюсь
І все навкруг я оглядаю.
Високі стіни ,круглий стіл,
Ще повно закутків і ніш.
Печера вся та, чимала,
А світло в ній - то дивина!
За схилом арки,
В глибині,
В гранітній чаші
Фонтаном ллються зливки золоті.
Із центра чаші ключ той б"є.
У різні боки
Один за одним зливки розкидає
І знову тихо в чашу опускає.
Стою. Дивуюсь дивині.
Таке не бачила й у сні.
А світла теплого й м"якого,
Немов води ,та чаша повна.
Тепло і світло ллється із фонтана.
Тремтить на стінах
Золотими язиками,
І відбивається веселки кольорами.
І здається,
Що печера вся та -
Не гранітна,
А з дорогоцінних каменів і з малахітів.
І добре так у ній
Мені з собою,
Дивлюсь на себе ,
Доторкаюся руки рукою.
І вмить я очі відкриваю.
Сестричка крапельницю відмикає,
Я дякую --"На здоров'я"-- відповідає,
І до інших хворих поспішає.
Закрила очі -
Нема картинки-дивини,
Лиш ллється
Тепло і світло із душі.
На світі цім
Не даром я живу,
Якщо душі своєї скарб
Із вами щиро розділю.
19.01.14