Жила собі колись – не дуже давно - маленька істота. Скажімо, Хробак. Хробак непомітний і нецікавий, живе тихо десь в землі, то ж хто про нього згадує, крім рибалок перед риболовлею та інших малих істот, що харчуються хробаками?
Ось і про нашого Хробака ніхто ніколи не згадував, ба більше – ніхто про його існування і гадки не мав. І було це Хробаку дуже неприємно. Він волів, аби його знали, поважали, любили, робили йому подарунки, аби йому вклонялися і шанували його. Та як всього цього або принаймні чогось досягти, якщо про тебе навіть не знають?!
Прокладаючи свої вузенькі ходи в брудній холодній темряві, якнайдалі оминаючи інших хробаків, а також кротів і пацюків, Хробак шукав усамітнені місця і плекав там свої думки про несправедливість та жалюгідність своєї долі. І ці думки, виплекані у тиші і самотності, зростали в серці Хробака щодня, набирали сили, витискали з нього усі інші думки, спогади та почуття. І настав день, коли Хробак зненавидів увесь світ та усіх істот, малих і великих, які в ньому є.
І тоді вирішив Хробак цей світ собі підкорити. «Якщо ви не любили мене малим і жалюгідним, - сказав Хробак подумки, адже хробаки майже не розмовляють уголос, - то доведеться вам мати справу зі мною великим і могутнім!»
Але хробаки – слабаки, то ж нашому Хробакові довелося добряче поміркувати над тим, як здійснити свій задум. І одного імлистого ранку – а під землею, де мешкають хробаки, ранок нічим не відрізняється від ночі, - Хробака осяйнуло: магія! Тільки магія допоможе йому набути такої могутності і величі, що увесь світ вклониться йому, плазуватиме перед ним і благатиме про милосердя.
І Хробак негайно заходився опановувати магію. Він був наполегливий і впертий, він не знав втоми і відпочинку, він вчився день і ніч, і його знання зростали, як і його могутність. Вже за тиждень Хробак навчився силою чарів здобувати усе необхідне для життя, то ж тепер зміг всього себе присвятити здобуванню магічних таємниць.
Хробак досяг такої майстерності у чаклунських вправах, що навіть час став йому підвладний. Він навчився зупиняти і пришвидшувати час або пускати його у зворотному напрямку, то ж тепер Хробак мав досхочу часу для вдосконалення свого магічного мистецтва.
І якось у середу по обіді Хробак зрозумів, що опанував усі таємниці магії, навіть ті, що вважалися втраченими наймудрішими чаклунами і чарівниками. Хробак став всемогутнім.
- Ось тепер я готовий до зустрічі зі світом! – втішався Хробак. - А чи готовий світ зустріти свого нового володаря?
І Хробак, так-сяк причепурившись, явив себе світу. Та на нього чекала велика несподіванка. Світ – зник!
Хробак, який наразі був здатен за мить розгадати будь-яку таємницю всесвіту, геть розгубився, тому що розум його не міг пояснити, куди світ подівся і що з ним сталося.
Велич Хробака звалилася на нього страшним тягарем, завеликим навіть для наймогутнішої істоти. Він здобув усі можливі і неможливі засоби для досягнення мети, а мета залишилася такою ж недосяжною, як і тоді, коли він був звичайнісіньким Хробаком. Такої мізерності, нікчемності і жалюгідності Хробак ніколи ще не відчував. Це було нестерпно.
У відчаї Хробак вичаклував мотузочку та гачок, що висів просто у повітрі. Мотузочка, наче змія, заворушилася і зав'язалася у зашморг, тоді стрибнула на гачок, а зашморг накинула на шию Хробакові. Хробак заплющив очі, завмер на мить, аби попрощатися зі світом… та де ж там, світ згинув, ніби й не було, і Хробакові залишалося прощатися лише з самим собою.
Аж раптом Хробак почув Голос, що наказав йому «Зупинись!». Хробак розплющив очі і побачив бліде сяйво – чи не єдине у всесвіті, що можна було спостерігати оком або відчувати силою магії, крім, зрозуміло, самого Хробака.
- Хробаче, Хробаче, - журливо і з докором вів далі Голос, - ти зробив надзвичайні, нечувані речі, аби світ дізнався про тебе, невже ти готовий піти прямо зараз? Невже тобі не цікаво, де подівся світ, заради якого ти занапастив своє хробаче життя? Невже тобі не цікаво, чому ти, наймогутніший чарівник, почуваєшся так жалюгідно?
- Нецікаво, - пихато відповів Хробак, але вичаклувані ним мотузка і гачок зникли.
- От і добре. Я дам тобі відповіді, а ти вже сам вирішуй, що з цим знанням робити. Хробаче, твоя могутність дорого коштувала світові. Такі вже його закони, які навіть тобі не змінити. Коли чиясь могутність зростає, світ зменшується. І світ зменшувався в міру того, як зростала твоя могутність, а коли ти став всемогутнім, зникло й те невеличке, що ще вчора надвечір залишалося від світу. Твоя магічна міць всотала в себе цілий всесвіт, Хробаче, і тепер ти залишився сам-на-сам із Тим, Хто цей всесвіт створив. Колись ти був малим слабким Хробаком, та й тоді були мізерніші за тебе істоти. А тепер ти справді став наймізернішою та найбільш ницою істотою всесвіту, адже поруч із Творцем твоя магічна міць – ніщо, а здобув ти її за чужий рахунок. Тому, власне, тобі так погано: тебе ятрять твої власні мізерність і ницість.
- І що тепер? – запитав Хробак таким кволим голосом, що аж ніяк не личив володареві світу.
- Тепер тобі треба зробити вибір, - відповів Голос. – Або ти залишаєш все так, як воно є, і, гадаю, невдовзі вдаєшся до мотузок і гачків, або…
- Або? – тихо запитав Хробак.
- Або ти відновиш світ, сплативши за це своєю магічною могутністю. Тоді ти знов станеш звичайним хробаком у великому світі, і тільки від тебе залежатиме, яка доля спіткає тебе. Більш мені нема чого тобі сказати. Бувай. – Голос зник, і сяйво згасло.
Хробак замислився. Думки всемогутніх – навіть якщо це всемогутні хробаки - течуть так швидко і в таких напрямках, що слідкувати за ними неможливо. То ж невідомо, про що там міркував собі Хробак, але відомо, що він вирішив.
Хробак вирішив відновити світ. Аж виявилося, що опанувати магію і найскладніші чари було набагато легше, ніж відтворити одвірок власної оселі або хоч цвяшок у ній. Але Хробак знову проявив свою наполегливу вдачу, він докладав шалених, неймовірних зусиль, аби відтворити ненависний світ, та виходило в нього казна що. Хробак створював всесвіт, роздивлявся, що вийшло – а виходило все якесь криве і негарне – і тоді знищував свою роботу і починав з початку.
Та ж ось відчай наліг на Хробака, він втратив усю свою наполегливість, знесилився, зневірився і знову вдався до вичакловування мотузок і гачків. В останню мить він згадав про Творця всесвіту і з зашморгом на шиї заволав у суцільній темряві і порожнечі:
- Господи, допоможи мені, Господи!
І Хробак почув Голос, який, здається, бринів просто у нього в серці і так безпосередньо давав йому настанови, що Хробакові здавалося, наче це - його власна думка, яку він завжди мав щодо творення світів. Так ось у чому секрет! Не можна творити те, що ненавидиш; творити світи можна лише з любові.
Та коли Хробак знову взявся до роботи, він скоро зупинився. Він волів від світу визнання, шани, поклоніння, то ж і творив світ саме заради цього. Але хіба з любові творять світи, призначенні лише для вшанування творця? Хробак замислився, звився кільцем у темряві та почав шукати відповідь, що ж то воно таке: любов. І так, як колись йому спало на думку вдатися до магії, так само він власним розумом дійшов: треба зректися себе! Ось що таке любов, здатна творити світи!
І Хробак із завзяттям став до роботи – він почав відтворювати світ заради самого світу, а не заради власної слави. Миттєво порожнеча навколо почала набувати рис, і скоро всесвіт постав у просторі і часі у всій своїй красі і величі, а серце Хробака сповнилося любові до свого творіння.
Ось так Хробак позбувся своєї магічної могутності. Тихо і непомітно прожив він своє хробаче життя між корінням старої верби, а усіх своїх дітей, онуків і праонуків навчав, що краще бути звичайним хробаком, що знає любов, ніж наймогутнішим чаклуном всесвіту, що знає лише ненависть. З тих пір хробаки ведуть тихе й непомітне життя, а всесвіту нічого, крім його власної долі, не загрожує.
ID:
483554
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.03.2014 00:13:39
© дата внесення змiн: 24.03.2014 18:13:10
автор: Максим Тарасівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
