Зламалась підрум`янена скоринка,
Від хліба, що спекла в дорогу мати.
На небі й на душі - ані хмаринки!
Іду в життя по стежечці картатій.
Праворуч колоситься житнє поле,
Ліворуч - бур`яни квітують любо.
Куди зверну я - молоде, та голе?
Не знаю, хто загубить, приголубить?
По цій стежині, що життям зоветься,
До мене безліч люду йшло квапливо.
Тут щастя стріне, й горе не минеться,
І смерть вряди- годи моргне звабливо.
Але, поки- що, ноги босі швидко,
Долають ступені за ступенями.
І легко йти - овва, вже й долю видко!
Та всіяна, чомусь вона, стернями...
літо 2002р.
