Горить душа, марніють очі.
Немов руйнує щось мене
Не можу спати я щоночі
Коли ж це все вже промине?
Життя так різко вкрай змінилось,
Багато друзів полягло.
Тіла то їхні залишились,
А з душами – ні одного́.
І що робити, точно я не знаю
Самому жити, чи тягнутись до людей
Бо кожну мить, я людяність втрачаю
Закриюся за сотнями, непробивних дверей.
Якщо піду туди, то вже не повернусь
Бо честь і доброту , вони ціни́ть не в змозі.
Лиш Бог сказати може, чого я цим доб’юсь
Чи досить в мене сил, не впасти по дорозі.
Ви скажете, що хворий, говорю лиш дурниці
Пишу ці всі слова, бо справжнє ще дитя.
Я знаю, що здоровий, людці ви блідолиці
Можливо і не мудрий, та вчуся у життя.
Відкрив на повну, серце й душу,
Правдиві говорив слова
Останки їх сховати мушу
Хоч може бути, вже й нема.
Буду жорстоким, безсердечним.
Замучу всіх, хто заслужив
Ненависть у собі розкрию
І знайте всі: «Я чесно жив!».
