Я ніяк не забуду той день, коли ти сказала, що серцю не вкажеш.
І не забуду чудесну ту зиму. коли познайомився з тобою.
Ти дарувала мені весь час тисячі, навіть більше: мільйони вражень,
Таки, свого часу поринув у рудоволосий твій світ з головою.
Ти, наче, доросла людина, і, наче, маленька дитина водночас.
Коли ти весела, з тобою так легко й приємно завжди спілкуватись...
Твоя неповторна краса, і твоя, немов тендітна волошка, постать,
Я вірю, не зможуть ніколи від бід і прожИтих років зіпсуватись.
Строката дорога життя веде нас вперед без перестанку до раю,
Я радий безмежно, що на узбіччі побачив тебе, мов світлий міраж.
Ні, ти не думай, уже давно від кохання до тебе я не згораю,
Але дякую Богу, який свого часу подарував вражень багаж!
Такі зустрічі і світлі спогади назавжди залишаються в серці. Оці хвилини смутку і радості - це наш життєвий скарб, який належить лише нам, який грітиме душу завжди.
Хай почастіше радість освітлює Ваше серце!
Інфант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не скажеш зразу, яке оце? Хочеться і заплакати і посміхнутися... "Мне грустно и легко; печаль моя светла; печаль моя полна тобою..." Печаль, яка допомагає жити...
Інфант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
МИ ТАК ЧАСТО ТРИМАЄМОСЯ ЗА ТИХ КОГО ЛЮБИМО. І СЛАВА БОГУ, ЩО ВОНИ Є - НАШІ КОХАНІ ЛЮДИ. ДУЖЕ ТЕПЛО НАПИСАЛИ... ДЯКУЮ - ЗА ПРОМІНЧИКИ ТЕПЛА В ТАКИЙ НЕПРОСТИЙ ЧАС.
Інфант відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вразило
