З таких як ти малюють
портрети,
Через таких як ти не сплять
поети.
І присвячують лиш тобі свої
вірші,
Бо прекрасна зовні й чиста
у душі.
Хай це прозвучить не
оригінально,
Якось звично і навіть дуже
банально,
Хай сто разів всі ці слова ти
чула,
В сто перше повторю, щоб
не забула.
Таких як ти залишилось
мало.
Таких практично уже не
стало.
Тож і я стану для тебе
віршувати,
Хоч твого кохання мені не
пізнати.
Бо дороги перетнулись, але
не зійшлись,
Та ми ще знову
зустрінемось колись
І я згадаю тебе, покличу
навіть на ім’я,
Та у кожного, мабуть, буде
своя сім’я.
Ми, десь присівши,
згадаємо молоді роки,
Я ніби випадково
доторкнусь до твоєї руки,
Згадаю. Принесу чорну з
горіхами шоколадку…
Та мені залишаться мої тобі
вірші на згадку.
