На далекій-далекій Півночі,
Де півроку вкриває все сніг,
Де в казках народились Гориничі,
Там простерлась Країна Сліпих.
Кожен другий сліпим був з народження,
Ті ж ,хто зрячим у світ цей прийшов,
Став сліпим своїм власним погодженням:
Вирізнятись від всіх там грішно.
В тій Країні Сліпих є наставники,
Кожен має відточений зір,
По хатах же скрізь звукоприймальники,
Через них ті виходять в ефір.
І народ вірить в іх святу місію,
Що до щастя країна іде,
Кожне слово наставника – істина,
Кожен крок - до високих ідей!
Спробуй-но їм сказать, що зомбовані,
Що їм біле – то чорне для всіх,
Заплюють чи зганьблять, бо згуртовані,
Навіть світло дратує сліпих.
Кажуть є одинокі там випадки,
Що сліпий раптом зрячим стає,
Викриває керманичів вигадки,
Бачить світ вже таким , як він є.
Їх відловлюють грізні підрозділи,
Відривають від кола, сім’ї.
Примусово лікують погрозами,
Вірус зіркості - гірше змії.
Ті , хто видужав, будуть під наглядом,
Хто ж не хоче знов бути сліпим,
Тим встановлюють датчик з порадою
Назавжди стати глухонімим.
Так й живе та країна північная,
Люди звикли не лізти за дріт,
І не зір, а душа в них скалічена,
Тільки знати про те їм не слід!
чудово 
