На могилі моїй в тихі жмурки
Грають маки і козельці…
Тут колись ще нипали турки,
Ятагани затисши в руці.
Ще давніше трипільці стояли
І плугами креслили степ…
В тих місцях, де мене поховали,
Беладона дурманно цвіте.
Там кургани світили золотом,
Придавивши собою якогось царя;
Земляну труну навпіл розколото –
Замість нього тепер там я…
Одвічно чотири сірі стіни –
Схоже чомусь на чернечі скити.
Але вони вже не стануть з труни –
Я ж тільки пробую жити…
