І небо впало, і земля підня́лась,
І риби вище неба попливли.
Коли жилося нам, коли кохалось,
Коли одну на двох дорогу повели.
І невисокі гори над морями,
І не низькі ями піднялись з-під землі.
І ми були з тобою кораблями,
Що покорили сушу теплої зими.
І небо вже не синє й не червоне,
Й трава вже не зелено-голуба…
І колос в полі тихо й томно стогне,
Болить у нього серце й голова…
Чи є у нього серце – хто підкаже?
Нема?.. ну звісно – це ж трава, бур’ян!
Лиш уві сні тобі полин розкаже,
Як боляче від тих забутих ран!..
