Йшов о першій годині ночі з лекції...
...У небо вдивляючись, думаю, де я?!
Чи тут я? Чи там, де Антарес цвіте?
А може, між зорями, наче юдеї
між хвилями, йду я у місце святе?
Чи Місяць-апостол мене навертає
у віру? І хрестить во ім’я Отця
і Сина, і Духом Святим огортає,
а я полохливо тремчу, як вівця?
Чи то поміж крил золоті серафими
мене узяли і понесли в світи
криштально-прозорі, де рими, як риби,
в палацах підводних блищать золоті?
Я тут. І не тут. І одразу ніде я.
Свідомість, як пил, розпорошує ніч.
І дражнять примари – безплідні ідеї,
розтявши мій мозок серпом протиріч.
Та я не скорюся північній зажурі!
Молитви перевеслом зв’яжуть мене
докупи! І вітер із серця похмуру
жадобу до мандрів хутчіш прожене!
Я тут, бо дружина чекає удома!
До неї полину, немов Одіссей.
Мій дух пілігримом зробила утома,
та я повернусь до коханих очей...
19.07.2012
