Шкода, що ми забули як літати,
І наші крила вже давно нам непотрібні,
Сховавшись за бажань і фобій грати,
Які так часто хворобливо дивні.
Шкода, що бачимо міста лише ми знизу,
Де світлофори, знаки, перехрестя.
І почуття закинувши в валізу,
Шукаєм схову камеру для серця.
Шкода, що ми так часто поспішаєм,
Туди, де нас вже нікому чекати.
І спогади своїх часів втрачаєм,
Які ніяк не можна нам втрачати.
А в тім, то лиш життя і все по кругу,
І все пройде, мов крізь пісок вода.
Та чи навряд дадуть нам спробу другу,
Злетіти. І тому шкода…
