Пам*ятаєш?
Ти казала мені приїздити в Карпати,
Аби могти тебе поцілувати,
А що з усім цим робити тепер,
Коли Всесвіт вже майже завмер
І схожий на повільну страту!
Але надія каже варто почекати,
Шепоче:"Колись усе буде інакше"
А я то знаю,що те "інакше"
Ніколи і ніде не настає.
У світі взаємообману і фальші
Навряд чи можна віднайти своє!
І я,наче отрок,-в степу без коня,
У хащах смутку і розчарування...
Мене втомила безглузда борня
За миттєве нібито Кохання!
