Якщо вже хтось пішов у даль
з осколком болю замість почуттів,
не треба клеєм лагодить кришталь -
бо мертве скло байдуже до життів...
Йому достатньо блиском віддавати
ловити промінь правди і брехні,
і скельцем гострим руки рвати,
або ставати стразами в вогні.
А ти безумець, ти фанатик, псих!
ідеаліст, що вірить у святе,
шалений брат приречених отих,
який не раз ще спогад прокляне...
Ніколи серце вже не повернеться,
хоч ти роками пазл зіставляв -
як раз затихло більше не заб*ється,
дарма,дарма вас час благословляв...
Єдине, те що можеш ще зробити,
всі скельця враз зібрати у долоні -
і поглядом її нарешті відпустити,
хоч кров ще б*є коханням поміж скроні...