Чому, чому, ти виплакала очі
Чому твій сум тріпоче у очах.
Чому не бачиш снів дівочих
Чому в словах я чую тільки страх.
Ти так кохала, мріяла про щастя,
Та сердце краяла, вдивляясь в голубінь.
Молила Бога, відведи нещастя,
Хай оминає холоднечи біль.
Чому ж тріпочуть вії від розради,
Чому на сердці поселився сум.
Його кохаю, іншого не надо,
Та загубилась в різносяйві дум.
А він пішов, згубивсь в країні іншій.
Там, де нема ні неба, ні очей.
Там тільки морок, серед ночі грішній,
Там тільки стежки…не до тих людей.
Ти все чекаєш. Запалила свічку,
Що мов метелик в ночі тріпотить.
Вдивляєшся, у мерехливу річку,
Та тихе сердце, по ночах не спить.
Не спить, чекає, де ж мій легінь ходить,
Він заблукав серед країв чужих.
Дорогу до кохання не знаходит,
Там, де метелик полум’я не спить.
