Дуже хотілося б, щоб не люди не втрачали людяності і чистоти думки...
Можна назвати це невеличке есе монологом пацифіста. Надзвичайно важко іноді не втрачати здорового глузду, спостерігаючи за всією динамікою подій та тенденцій в нашому житті. В сучасному світі, а особливо зараз, це просто річ першої необхідності. Я завжди стараюся бути в ролі спостерігача всього театру словесних бойових дій, хоча й іноді це буває надзвичайно важко. Але я просто розумію, що це не тільки врятує декілька десятків хвилин мого часу, але й купу нервів. Стоячи в коловороті свисту словесних вистрілів з обох боків я зрозумів, що це найкращий вихід з даної ситуації. Саме тому, на жаль, або на щастя, я створив собі золоте правило: ні в якому разу не зачіпати тему подій останніх 12-ти місяців в своїй творчості. Знаючи ціну людських переживань, я розумію, що я не маю жодного морального права маніпулювати настроями мас і використувати це заради особистої вигоди. Для мене це такий самий злочин перед людством, як і зрада інтересів або використання нестабільної ситуації заради матеріальної вигоди. Тільки тут не матеріальна, а моральна вигода. Звичайно, можна знайти багато однодумців, які оцінять ваші творчі старання в даному руслі, але якщо це нещиро та штучно, як часто це буває, то навіщо обманювати себе та інших? Витрачаючи час на подібні маніпуляції, ми нерідко забуваємо про інші моральні компоненти, які набагато більше роблять нас людьми, ніж це. Звичайно, не потрібно недооцінювати весь масштаб, проте іноді варто перемикатися свою свідомість на інші, більш актуальні питання. За суспільною ширмою люди почали приховувати свої душевні недоліки. І найдивовижніше в цьому всьому, що це працює. Люди стали менше цікавитися тим, що у інших людей на душі, їй так і кортить якнайскоріше дізнатися, чи варто їх клеймувати якимось статусом, чи ні. Звичайно, простіше сидіти на березі і говорити, що вода в морі, напевно, холодна, навіть ні разу не занурившись в нього, навіть ні разу не помовчивши ноги в ньому. Тому хотілося б, щоб люди частіше пірнали вглиб людських душ, частіше цікавилися іншими людьми, тому що ніщо так не лікує душу, навіть поранену, ніж розуміння того факту, що вона комусь потрібна в цьому світі, окрім себе самої. Роки йтимуть, ери та режими змінюватимуть один одного, але людська природа, як і природа взагалі, залишатиметься вічною. Тому, можливо краще пірнати, ніж вбивати динамітом рибу всередині водойми?
цікавий заклик але,кожному своє, я, по-перше, пишу про те, що мене на разі хвилює (хоча відверто мої слова то скоріш не динаміт, а камінь: шубовсть- і їх вже немає)),а по-друге, події остатнього року чудово показали моторошну посмішку того, чим насправді є людина quo vadis?- to hell.
VDMK відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ну звичайно, кожному своє, тут і мови не може бути. А стосовно останньої думки - хто знає, можливо цей декаданс лише платформа для стрімкого поштовху вгору, принаймні хотілося б в це вірити.
