Я пахну твоїми руками
вночі та удень. Вночі та удень.
Я пахну своїми роками
і сумом пісень. І сумом пісень.
Я бачу твоїми очима
удень та вночі. Удень та вночі.
Тремчу між твоїми плечима,
ховаю ключі. Ховаю ключі.
Я вірю твоєму мовчанню
сьогодні й завжди. Сьогодні й завжди.
Я вірю твоєму пручанню,
та тільки зажди. Будь ласка, зажди.
Я правлю твоїм повноліттям
зі мною і без. Зі мною і без.
Я пахну двадцятим століттям,
та запал не щез. Ще запал не щез.
Я сиплюсь твоїми пісками
угору і вниз. Угору і вниз.
Я марю твоїми казками,
ти – просто ескіз, найкращий ескіз.
Я льюся твоєю водою
вперед і назад. Вперед і назад.
Сумую твоєю бідою:
сильніш – і на спад. Страшніш – і на спад.
Я сліпну твоїм білим сонцем,
таким молодим. Таким молодим.
Живу стариганом і хлопцем:
як вогник і дим, як попіл і дим.
Я пахну твоїми руками,
моїми – не ти. Моїми – не ти.
Я пахну твоїми думками.
Я зможу піти.
Я зможу піти?
Ти пахнеш моїми віршами,
будуєш мости, ламаєш мости.
Ти пахнеш моїми ножами.
Ти зможеш піти.
Ти зможеш піти?
