Весняне проміння в обіймах душі,
Твій погляд космічний в глибинах небес,
Не знаю, хто долю неквапну вершить,
Та розум руйнує будинки із тез,
Не знайдено логіки в стуці сердець,
Законів немає для вранішніх снів,
Я знаю, що мріям настане кінець,
Та потім з'являється промінь в вікні,
Ласкавий, заплутаний промінь надій,
Квапливими кроками йде в небуття,
Він ловить кохання на сходженні днів,
І знову забутим дарує життя,
Лиш стукіт блукає луною в думках,
Тренований маршем бульварів міських,
І пошук далекий в юнацьких роках,
У зрілості став безпричинно близьким,
Скрізь вітер почуто мовчання твоє,
Що в серці птахами співає завжди,
Вже сонце на радощах золото ллє,
Весняним промінням прогнавши дощі,
І груди лоскоче забуте тепло,
І страх не заповнює простір душі,
Ти світиш у серці моєму давно,
Та тільки тепер ти блукаєш в вірші,
Заплутаним розміром в плині рядків,
Ледь зрілим колоссям відтінків весни,
Природою тисячі вічних віків,
Коханим і ніжним промінням ясним.
