Цей дивний маячок
Йому б світити і свіити,
Та він для себе вибрав тьму,
Не зміг його я більше запалити.
І так він тлів, димів...
Що й сам собі напевно надоїв,
Бо користі ніякої від нього,
Та й зла ніхто на нього не таїв.
І так минали дні і ночі,
Та він відкрив свої чарівні очі,
Вони так сильно в нього загорілись,
Ще так ніколи не світились.
Навколо де пітьма була,
Там ніби ясно зірка розцвіла.
Тепер він ясно світить знов,
І щастя й радість всім дарує.
Тай сам відверто торжествує,
Що в темноті себе знайшов.
