I
1.
Ванна сповнена спотворених віддзеркалень
Власного обличчя,
Витягуєшся наче пума,
чорніша найстрашнішої з ночей
заплющуєш очі –
і рветься нитка,
за якою
стається
вибух глухого всесвіту
2
Танцюєш з цим бастардом,
І кров плодовитого сміху
Лоскоче ребра,
А потім спускається
Все нижче твоя совість,
Якій нічого не залишається
як потонути,
наче Гійому Аполлінеру.
II
1
Швидко роздягаєшся,
Навмання ,
розбиваючи вітер
своєю пристрастю
повітрям гортанного клекоту
під виглядом звуків,
схожих на рух велетенської дзиґи,
яка руйнує всесвіт.
2.
опісля полуди відчиняєш вікно,
в яке злітаються синиці
залишки осені перетворюються у
залишки снів,
де лабіринти відсутні.
III
1
На знаменах розпачу
Відгортаєш волосся
З цього мокрого від жаху чола
Опускаєшся навколішки,
Залишаючи знаки на ребрах.
2.
Буття відступає
перед нотатником смерті,
услід за укусом, відчуваєш
всередині себе змію.
