Сльозинка упала з дівочої щічки,
Закрила руками свої ясні очі
І сіла тихенько на березі річки,
Коханий загинув минулої ночі.
Заплакала гірко, схилилась додолу.
Сльозами гарячими землю умила,
Сьогодні вона вже не піде додому,
Дорогу туди вона вже загубила.
Страждає і тужить дівоче сердЕ́нько
І стогін і плач розлетівсь навкруги,
А в лоні дівочому диво маленьке
І щемить у грудях від тої туги.
Сидить біля річки, дитя обіймає,
З ним тихо говорить і сльози втирає…
«Нема більше батька, ти чуєш, дитино?
Він вже не повернеться з тої війни,
Та я не назву тобі тої причини
Чому він від нас туди мусив піти.
Хотів захистити мене із тобою
І наші життя назавжди зберегти,
Натомість загинув, від чийогось набою
І вже нам ніколи його не знайти.»
І знову сльозинка скотилась в долоню,
Водоспади дощу полились навкруги.
То тужить солдат у страшному полоні.
В полоні у смерті застряг на вІ́ки…
