Кожен крок віддається в скронях,
Погляд втоптує ногами в землю,
Руки тихо в кишенях холонуть,
Вечір, п’ятниця, телефон….та де ж він.
Млосно дражняться чорні дерева
Їх краса нікому не треба,
Він би врізав красі джеба,
Так, щоб злість розігнати стерво.
Чужий голос хрипким клаксоном,
Вгору дерся по звислих перетинках,
Ця пародія на хтивий сором ,
Пропонує любов з арифметикою.
Зникла в сумочці м’ята купюра,
І зібгалась пітьми портьєра,
Наплювать на красу, процедура
Вже для неї давно не прем’єра.
Тихі зойки ,байдуже фальшиві,
Та йому не має діла
Був глухим, спокійно й неквапливо,
Знищував красу в чужому тілі
Різким прожогом, хвиля відрази,
Прокотилась тілом аж здригнувся,
Як недбало поліплені стрази,
Її сльози звивалися в русі.
Люто шарпнув фарбовані патли,
Затулив правицею скиглі,
Не для того блядюгам платять,
Щоб вколотися смутком набридлим.
Все закінчилось... давно прийшов додому,
Кілька раз перехрестив доччину ковдру,
І дружину вже приспала втома,
Люба посмішка, а не слізлива морда.
