Хорс постарів і випустив вуздечку,
А коні з сонцем в осінь утекли,
І потяглися, ставши у вервечку,
З країни Меланхолії посли.
Зустріну їх у винограднім домі
"-Сідайте, гості, що розповісте ?"
"-Веземо ми шовковий літа промінь
В столиці Сну, за море голубе.
Ми відправляємо літургії туманів,
Ми курим спомини, немов дими.
Прохала Господиня караванів,
Спитать: чи не підеш із нами ти."
"-Та ні, мені, мабуть, іще зарано
В моїх піснях ще літечко буйне"
"-Та дні спішать – граційні лані-
Копит перестук – і усе мине.
Але Владичиця різцем багряним
Минуле виточить на часовій корі,
У памяті бурштиновій не звяне
Що лиш бажаєш зберегти собі.
Ось за вікном видніється карета
В яку упряжені спізнілі журавлі
Збери в валізи враження, поете,
Мандруй до Пожовтілої землі.
А там, коли прибудемо до двору,
Обіт Владичиця на тебе покладе
Одягне плащ синіючий, як море,
У ранг осінніх лицарів зведе.
Твої пісні в барвистім павутинні,
Піднесе Вітром, капельмейстром.
І у врочистій, всепрощальній сині
Твій голос озоветься ще, Маестро."
23.08.2015
