Глухою ніччю, десь в півно́чі,
Він руки грів біля вогню.
Стомився вдень, і його очі
Не бачили вже зірку ні одну.
Шумів вогонь, тріщали дрова,
А він так солодко заснув,
Щоб уві сні побачитися знову
З тією, що ще вчора був.
Палкий той погляд у очах
І спраглі губи, привідкриті.
Він так щасливий в своїх снах,
Бо сни коханням оповиті.
Та раптом чується йому
«Коханий, Ігоре, рятуй!»
Зірвавсь і кинувся в пітьму –
Кохана втрапила в біду.
Він біг і не подумав зовсім,
Чому вночі вона в Карпатах…
Коли ж збагнув усе невдовзі,
Було вже пізно утікати.
В прозорім одязі дівчина
Постала перед його зором.
Вона сміялась, мов дитина,
Й дивилась хитро та бадьоро.
Взяла за руку його Мавка,
Повела прямо до провалля.
Всміхнулась лісова білявка,
Штовхнувши вниз його без жаллю.
