Я вчора побачила в місті листя клену. Непримітні для всіх, вони лежали собі на холодній бруківці. Я хотіла була їх підняти, але вкотре кудись бігла і так цього й не зробила.
Згадала дитинство. Садок. Улюблену виховательку. В дворі нашого дитячого садочка, був клен. Восени під час прогулянки, ми всі збирали те опале листячко. Потім, з частини робили аплікації, а частину забирали додому. Мама клала їх між сторінками книг, щоб вони рівно висихали. Деякі з них лежали там до літа, бо часто ми забували в які книги ховали ті скарби. І серед літа розкриваєш книгу, а там оп і маленький подарунок осені. А книги, книги ще подовгу пахли тією прілістю і вологістю опалого листя.
В дитинстві все було простіше: гроші - це листя, каша з піску, ігри всім двором на лавці, міні-кухня під балконами...І ось те: "А Катя-Міра-Настя вийде?".
А потім в світ ввійшли комп'ютери, інтернет, соц.мережі. І все покотилось в невідомому напрямку вниз.
А листя лежало і далі, на холодній бруківці, лиш подекуди трусившись під подиху вітру...
