То не тумани
Сірі впали...
То піт,що скапує з чола...(його усотує земля),
Тих,хто крила в душі має...
Хто мостить шлях...у Майбуття...
І собі Всесвіт...підкоряє...
Як є в душі...Твоє ім"я...
Пахощі вдихаєш
Трав і лісу...
Красу спиваєш...з ранніх рос...
Нектар збираєш з диво-квітів,
Що живить душу...і підносить до висот,
Перун...там вічно владарює...
Бог-наймогутніший всіх гроз...
...І тисячі метаморфоз:
Від оп"яніння...до причастя...
Од каяття ...до чистоти...
Ти сам творець...і сам податель...
О,скільки світ цей може дати
Шаленства...пристрасті ...жаги...
Коли у серці моім...Ти...
О,скільки світ цей може дати
Шаленства...пристрасті ...жаги...
Коли у серці моім...Ти... - Так натхненно і піднесено! У мене цей вірш викликав асоціацію розмови з Богом... Хоч, може, я і помиляюся, і цим віршем промовляє закохане серце...
Ілея відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тонку та чутливу душу маєте Наталочко...ця поезія-то пошук енергіі і сили і відновлення гармоніі для того,щоб допомогти людям,які вірять і чекають моєі допомоги...Вдячна за розуміння і життєдайну ілюстрацію. Як добре,що світ прикрашають такі люди як Ви!!!