«Моя любове, ти як Бог
Якщо ти є, якщо ти є…»
Дм.Павличко
Кожного ранку, прокидаючись від власного дихання, я вдивляюсь у неосяжність та висоту небес…
Я виходжу в місто, щоб побачити, або ні – відчути Тебе. Я іду на побачення з Тобою. Я впевнена, що Ти тут: Ти втілений у цьому небі, Ти незримо присутній у кожній моїй непостійній тіні, у будь-якому прояві життя найменшої клітинки тіла, і навіть у невимушеному русі моїх вій. Я відчуваю Тебе, хоча й не можу осягнути, а Ти в свою чергу розумієш, що мені потрібне саме усвідомлення Твого існування.
Я навчилась спілкуватись із Тобою, знаходити Тебе усюди. Йдучи тим самим незграбним містом, я бачу блиск твоїх очей у зіницях вікон, які загоряються ховаючись від темряви і самотності; я завжди із трепетом зустрічаю твій легкий жест руки в мій бік, що втілений у безтурботності юного вітру, який хитає гілки дерев; завмираю від близькості твого подиху на собі, вбачаючи його у тонкому тремтінні прозорого повітря.
Як же все-таки чудово усвідомлювати, що все це Ти!
І я не можу в Тебе не вірить, бо певно занадто Тебе люблю. Ні… Мабуть просто не можу Тебе не любити, адже понад усе вірю в Тебе.
Існуй… Існуй для мене, будь-ласка… Ти просто будь, а решту виконає моя уява.
Я знову повертаю свій погляд у височінь та безмежність небес. Там… Твоя усмішка… Небо надзвичайно чисте і не заплямоване жодною хмарою. Отже… Ти усміхаєшся.
Дякую за прекрасний день, за дароване щастя, за усмішку,
за те, що Ти є… Якщо Ти є…