Скупа сльоза скотилася на груди ,
Безсила мати пригорта дитя:
- Я хочу їсти ;- шепотіли губи,
- Ще трішки потерпи, моє дитя.
І колосок в руці ховала ненька
Від конвоїрів ,що селом ішли.
- Ще трішки потерпи,ти мій маленький,
Зерняток дам…але її знайшли.
І впав останній колосок додолу,
Зомліла мати від чобіт енкаведиста…
Їх так багато - жертв голодомору ,
Та совість їх ,що небо чисте.
А нелюди ,що голодом морили
Невинний люд ,голодні будуть вічно.
«Останній колос» з пам’яті не згине,
Молімось,щоб не знати днів трагічних!
28.11.15
Чого нам доля таке тяжке життя "написала"...
