-“Тобі необхідно було набратися терпіння і ще трішки почекати.”
-“Ні,не могла я собі цього дозволити,не могла .І ти знаєш чому.”
-“Не могла? Ти ж розумієш,що зробили з тобою страхи твої . Вони вкрали у тебе 12 років твого життя. І це ще не все.”
-“Досить, досить ,замовкни, прошу тебе .Давай ліпше поговоримо спокійно,без жодних емоцій. Відкрито.”
У відповідь , повірте мені ,була тиша. Глуха, в’язка, наповзала так нагло, заповнюючи все моє єство. Тиша. Тільки гаряча сльоза покотилася по щоці від тих споминів,а думки птахами пролетіли,крилами зашелестіли, повертаючи у минуле.
Невже все,що зробила я за ці роки ,було помилкою?Мої страхи перед світом чужим?
Не було ніяких страхів!Що правда,на початку трішки боялася,адже не мови чужої не знала ні звичаїв. Але щоб так?Ти не правий.
-“Агов!Чуєш мене?Я розмовляю з тобою, а не з голими стінами.”
-“Мовчиш. Ну мовчи,але в одному ти все-таки правий. Час від часу необхідно перегортати сторінки минулого,аналізувати пройдений шлях,залишаючи із собою тільки ті зернинки, які назбираєш для майбутнього.”
-“Чуєш мене?Слухай ,а давай разом із тобою візьмемо чистий аркуш паперу,поділимо його на половини і зверху напишемо:
Добре
Робота.
Гроші.
Поїздки по історичним містам.
Знання мови,італійської кухні”все у процесі роботи”.
Знайомство із культурним центром Італії :виступи,нагороди,публікації.
Погане
“Робота тяжкая, ніколи і помолитись не дадуть”
Т.Г.Шевченко.
Як бачиш доброго значно більше , таким чином не були ті роки тюрьмою. Правда гіркота залишилася ,як і образа і біль від фізичного та духовного насильства. Вони ще живуть захороненні глибоко в мені і відповідно від них треба звільнятися. Питання тільки одне, яким шляхом піти?
-“Я розумію тебе ,люба моя, тільки скажи чому ти все таки ввійшла у той дім, адже тобі давалися знаки? Двічі приїжджала до міста і двічі не могла його знайти.”
-"Давалися,але тоді я ще невміла їх читати ,не готова була їх зрозуміти. Така доля. Взагалі дивно, коли мені необхідно прийняти важливе рішення ,завше відкриваються три дороги і яку з них вибрати-вирішувати мені. Не життя-одна казка, філософ ти мій, стомилася я.Ти ж знаєш, ми знову без роботи, а на завтра буде інший день і ми зустрінемо його із надією .Слухай, а давай зробимо так, якщо завтра вранці я стану на праву ногу-поснідаємо у кав'ярні, а якщо на ліву-пошкандибаємо до монахів. І за це їм спасибі.” - промовила я, вмощуючись на підлозі поміж інших своїх братів і сестер одухотворених.
Хтось спав поміж нас,
А хтось мрії плекав,
А хтось на своїй, рідній мові,
До Бога звертався,молитви читав,
Гарячі ковтаючи сльози……
ID:
624777
Рубрика: Проза
дата надходження: 29.11.2015 15:09:58
© дата внесення змiн: 29.11.2015 15:09:58
автор: Тамара Піддубна
Вкажіть причину вашої скарги
|
