Зараз погасне світ,
І стане екватором темінь-війна,
Та голос не зможе думки віднайти,
Й сказати в ту мить, що тиша таки
Ніколи собою в житі не була
Ніколи не знали її небеса,
Та разом із ними замучена,
Голодом сива земля.
Мовчання – нещасне кохання,
Нещастя зробило – тишу убило.
І місце заповнене стало нічим
З нічим і зосталися ми.
Можливо красиві, напевне таємні,
Це тільки так помітно зі сторони,
А в стилі самому розмова велася з ніким,
В розмові цій замість думок – сигнали машин,
Та ритм відвертого серця,
І з ним всіх судин.
