Моє рідне і миле село
Потопає у цвіту садів
І дитинство моє тут пройшло
Між колгоспних полів і лугів.
Пасла гуси у лузі щодня
Біля вежі з водою для ферми,
Гуси в шкоду брели навмання
У пшеницю, чи поле люцерни.
Ох і мучилась з тими гусьми,
Наче, несла за щось покарання,
Бо ще зранку і аж до пітьми
Відбувалось гусей випасання.
А ще пасти гонили корів
Старші хлопці у луг той на трави.
Нудьгувати ніхто не хотів,
Затівали веселі забави.
В «Доганялки», «Шкандибки», «Квача»
І у «Хованки» діти всі грали,
Та бляшанкою замість м’яча,
У ворота голи забивали.
Пам’ятаю ті ігри дітей:
Ми тоді веселились, стрибали.
І приходило стільки ідей,
Про обов’язки геть забували.
І в забавах не бачили ми,
Як корови залазили в шкоду.
Вони разом із тими гусьми,
Теж шукали для себе вигоду.
Біг хто-небудь і їх виганяв
Чимскоріш із колгоспного поля.
І назад тих корів повертав
В трав’янисте, зелене роздолля.
Спогад цей повернув у думки -
Босоноге дитинство згадала.
Навіть, зараз я б теж залюбки
У тім лузі гусей випасала.
